(Prints size 50x66 cm)
14 березня. "День гніву"
Незважаючи на залякування та попередження, містяни провели епічний мітинг, довівши, що Херсон це Україна. У той же час, військові РФ безуспішно намагалися провести свою театралізовану версію, діставши з шафи загорнуте в червоні ганчірки опудало екс-мера Володимира Сальдо. Резюме Володимира, і без того багате на значні досягнення, поповнилося черговою перемогою, гідною масштабів його видатної особистості. Без перебільшення це ідеальний лідер для майбутньої Херсонської Народної Республіки.
Дещо раніше, у паралельному всесвіті, знаменитий письменник Пауло Коельо заявив у своєму Твіттері, що не можна звинувачувати у війні простих росіян, а “українська криза” це зручне виправдання для русофобії, чим спровокував потужну хвилю Коельофобії. Свою авторитетну думку Пауло аргументував тим, що він був у Львові, Києві, Ялті та Чорнобилі і навіть проїхав 10000 кілометрів поїздом Москва-Владивосток. Звичайно, ми з Паоло в даний момент живемо в різних світах, і ті самі явища сприймаємо по-різному, тому з поваги до себе і до нього я викладу те, що відбувається через призму свого бачення.
У моєму світі війна йде буквально за вікном, тому я не схильний до русофобії. Я відчуваю русоненависть, причому не лише до військових РФ, а й до звичайних людей, які щодня дають свою навіть не завжди мовчазну згоду на те, що відбувається у моїй країні. Коли ви їхали в поїзді 10000 км через всю Росію, ви могли помітити, що у ваших попутників є чіткий поділ на "ми, прості люди" і "влада". Ні царі, ні імператори, ні вожді СРСР ніколи не цікавилися думкою народу. Там, де правителі повинні бути на службі у населення, населення знаходиться на службі у правителів. Це призвело до того, що “прості люди” не мають почуття відповідальності та здатності впливати на політику своєї країни. Чи варто їх за це критикувати і обмежувати? З мого вікна видно, що дуже варто. Не для того, щоб покарати, а для того, щоб повернути їм відповідальність за свою долю. У світі ми всі взаємозалежні, у ньому більше немає місця для “простих людей”. Особливо для тих, чий некерований вождь-завойовник сидить у бункері на ядерній валізі. Якби 5% більш ніж 12 мільйонного населення Москви вийшло на мітинг, війна зупинилася б. Без санкцій та “русофобії”, більшість із них навіть не звернуть уваги на війну в Україні.
Дещо раніше, у паралельному всесвіті, знаменитий письменник Пауло Коельо заявив у своєму Твіттері, що не можна звинувачувати у війні простих росіян, а “українська криза” це зручне виправдання для русофобії, чим спровокував потужну хвилю Коельофобії. Свою авторитетну думку Пауло аргументував тим, що він був у Львові, Києві, Ялті та Чорнобилі і навіть проїхав 10000 кілометрів поїздом Москва-Владивосток. Звичайно, ми з Паоло в даний момент живемо в різних світах, і ті самі явища сприймаємо по-різному, тому з поваги до себе і до нього я викладу те, що відбувається через призму свого бачення.
У моєму світі війна йде буквально за вікном, тому я не схильний до русофобії. Я відчуваю русоненависть, причому не лише до військових РФ, а й до звичайних людей, які щодня дають свою навіть не завжди мовчазну згоду на те, що відбувається у моїй країні. Коли ви їхали в поїзді 10000 км через всю Росію, ви могли помітити, що у ваших попутників є чіткий поділ на "ми, прості люди" і "влада". Ні царі, ні імператори, ні вожді СРСР ніколи не цікавилися думкою народу. Там, де правителі повинні бути на службі у населення, населення знаходиться на службі у правителів. Це призвело до того, що “прості люди” не мають почуття відповідальності та здатності впливати на політику своєї країни. Чи варто їх за це критикувати і обмежувати? З мого вікна видно, що дуже варто. Не для того, щоб покарати, а для того, щоб повернути їм відповідальність за свою долю. У світі ми всі взаємозалежні, у ньому більше немає місця для “простих людей”. Особливо для тих, чий некерований вождь-завойовник сидить у бункері на ядерній валізі. Якби 5% більш ніж 12 мільйонного населення Москви вийшло на мітинг, війна зупинилася б. Без санкцій та “русофобії”, більшість із них навіть не звернуть уваги на війну в Україні.
Despite intimidation and warnings, people held an epic rally, proving that Kherson is Ukraine. At the same time, the Russian military unsuccessfully tried to stage their theatrical version by pulling out an effigy of ex-mayor Vladimir Saldo wrapped in red rags out of the closet. Vladimir's resume, rich in significant achievements, was replenished with another victory worthy of the scale of his “outstanding” personality. Without exaggeration, this is the ideal leader for the future Kherson People's Republic.
A little earlier, in a parallel universe, the famous writer Paulo Coelho stated in his Twitter that common Russians cannot be blamed for the war, and the “Ukrainian crisis” is a convenient excuse for Russophobia, which provoked a powerful wave of #Coelhophobia. Paulo argued his humble opinion by the fact that he was in Lviv, Kyiv, Yalta and Chernobyl and even traveled 10,000 kilometers on the Moscow-Vladivostok train. Of course, Me & Paolo currently live in different worlds, and we perceive the same phenomena in different ways, therefore, out of respect for myself and for him, I will present what is happening through the prism of my vision.
In my world, the war is going on literally outside the window, so I am not subject to #Russophobia. I feel #Russohatred, and not only for the military of the Russian Federation, but also for common people, giving their not always silent consent to what is happening in my country every day. When you traveled in a train 10,000 km across Russia, you might have noticed that your fellow travelers have a clear division into “we, common people” and “authorities”. Neither the tsars, nor the emperors, nor the leaders of the USSR were ever interested in the opinion of the people. Where rulers should be at the service of the population, the population is at the service of the rulers. This has led to the fact that “common people” do not have a sense of responsibility and the ability to influence the policy of their country. Should they be blamed for it? In my opinion, it's very worth it. Not in order to punish, but in order to return the sense of responsibility for their own destiny. In today's world, we are all interdependent and there is no room for “common people”. Especially for those whose uncontrollable leader is sitting in a bunker with a nuclear suitcase. If 5% of the more than 12 million population of Moscow went to the rally, the war would stop. Without sanctions and “Russophobia”, most of them will not even pay attention to the war in Ukraine.
A little earlier, in a parallel universe, the famous writer Paulo Coelho stated in his Twitter that common Russians cannot be blamed for the war, and the “Ukrainian crisis” is a convenient excuse for Russophobia, which provoked a powerful wave of #Coelhophobia. Paulo argued his humble opinion by the fact that he was in Lviv, Kyiv, Yalta and Chernobyl and even traveled 10,000 kilometers on the Moscow-Vladivostok train. Of course, Me & Paolo currently live in different worlds, and we perceive the same phenomena in different ways, therefore, out of respect for myself and for him, I will present what is happening through the prism of my vision.
In my world, the war is going on literally outside the window, so I am not subject to #Russophobia. I feel #Russohatred, and not only for the military of the Russian Federation, but also for common people, giving their not always silent consent to what is happening in my country every day. When you traveled in a train 10,000 km across Russia, you might have noticed that your fellow travelers have a clear division into “we, common people” and “authorities”. Neither the tsars, nor the emperors, nor the leaders of the USSR were ever interested in the opinion of the people. Where rulers should be at the service of the population, the population is at the service of the rulers. This has led to the fact that “common people” do not have a sense of responsibility and the ability to influence the policy of their country. Should they be blamed for it? In my opinion, it's very worth it. Not in order to punish, but in order to return the sense of responsibility for their own destiny. In today's world, we are all interdependent and there is no room for “common people”. Especially for those whose uncontrollable leader is sitting in a bunker with a nuclear suitcase. If 5% of the more than 12 million population of Moscow went to the rally, the war would stop. Without sanctions and “Russophobia”, most of them will not even pay attention to the war in Ukraine.