(Prints size 84x110 cm)
28 жовтня. “Евакуація”
Не минуло й місяця з того часу, як «Херсонська область зробила правильний вибір», коли новоспечені херсонські росіяни засвоїли свій перший урок курсу «Як бути росіянином»: коли з ящику тобі кажуть, що “все під контролем” і “жодної паніки”, це саме час для паніки!
Перше питання, яке у мене виникло після оголошення евакуації: «чому 60000»? Адже Херсонська область зробила «правильний вибір» мало не одноголосно. Потім постало питання: «а де ж ви візьмете 60000?» Ну, пенсіонерів та колаборантів назбираєте тисяч п'ять від сили», включатимете паніку, лякатимете обстрілами та вуличними боями, але люди все одно їдуть не до РФ чи Криму, а до себе на дачу, бо евакуація це квиток в один кінець. Кращого вирішення цього питання бути не могло. Кожен отримає те, що хотів: хто хотів жити в Європі та вільній Україні, житиме в Європі та вільній Україні. А хто хотів жити в Росії чи в СРСР, що на даний момент те саме, житиме в Росії та СРСР. З морозивом «Пломбір», псевдосмачною ковбасою та парадами перемоги на 9 травня. Тільки без своїх дітей та онуків. Їх проміняли на теплі спогади з минулого, на прості та зрозумілі психіці речі без тривожних і складних досягнень прогресу, зовсім забувши, що Росія це не лише морозиво та ковбаса, а безглузді гори трупів, поламані долі та насильство, у чому вже встигли переконатися жителі Донбасу та Криму. Що з того, що відбувається зараз, не відбувалося багаторазово в минулому, в історії Російської імперії та СРСР?
Це не війна між російським та українським народом, це війна цінностей. Війна поколінь, війна між минулим та майбутнім. І те, що їде до Росії, це те, на чому вона тримається, її основа та електорат: бюджетний баласт, незрілі діти, тотально залежні від держави, які робитимуть те, що їм скажуть. Для сировинної економіки тоталітарного режиму це найкращі люди. А ось вільні та незалежні дорослі, необхідні для створення новаторського продукту чи послуги, для неї небезпечні. Евакуація колаборантів це набагато краще, ніж ловити і розсаджувати їх у в'язниці. Потік думок автора раптово переривається сценою на одній із вулиць міста. Увага чіпляється за порожні постаменти монументів, машини, що проїжджають, бригаду робітників, які ремонтують дорожнє полотно, дві жовті «маршрутки» для евакуації населення. Одна з них заглохла. З автобусів вивалюється натовп солдатів. Питання про 60000 та роздуми втрачають актуальність. На поверхню виринає інше питання: «Ремонт дороги? Ви серйозно?"
Перше питання, яке у мене виникло після оголошення евакуації: «чому 60000»? Адже Херсонська область зробила «правильний вибір» мало не одноголосно. Потім постало питання: «а де ж ви візьмете 60000?» Ну, пенсіонерів та колаборантів назбираєте тисяч п'ять від сили», включатимете паніку, лякатимете обстрілами та вуличними боями, але люди все одно їдуть не до РФ чи Криму, а до себе на дачу, бо евакуація це квиток в один кінець. Кращого вирішення цього питання бути не могло. Кожен отримає те, що хотів: хто хотів жити в Європі та вільній Україні, житиме в Європі та вільній Україні. А хто хотів жити в Росії чи в СРСР, що на даний момент те саме, житиме в Росії та СРСР. З морозивом «Пломбір», псевдосмачною ковбасою та парадами перемоги на 9 травня. Тільки без своїх дітей та онуків. Їх проміняли на теплі спогади з минулого, на прості та зрозумілі психіці речі без тривожних і складних досягнень прогресу, зовсім забувши, що Росія це не лише морозиво та ковбаса, а безглузді гори трупів, поламані долі та насильство, у чому вже встигли переконатися жителі Донбасу та Криму. Що з того, що відбувається зараз, не відбувалося багаторазово в минулому, в історії Російської імперії та СРСР?
Це не війна між російським та українським народом, це війна цінностей. Війна поколінь, війна між минулим та майбутнім. І те, що їде до Росії, це те, на чому вона тримається, її основа та електорат: бюджетний баласт, незрілі діти, тотально залежні від держави, які робитимуть те, що їм скажуть. Для сировинної економіки тоталітарного режиму це найкращі люди. А ось вільні та незалежні дорослі, необхідні для створення новаторського продукту чи послуги, для неї небезпечні. Евакуація колаборантів це набагато краще, ніж ловити і розсаджувати їх у в'язниці. Потік думок автора раптово переривається сценою на одній із вулиць міста. Увага чіпляється за порожні постаменти монументів, машини, що проїжджають, бригаду робітників, які ремонтують дорожнє полотно, дві жовті «маршрутки» для евакуації населення. Одна з них заглохла. З автобусів вивалюється натовп солдатів. Питання про 60000 та роздуми втрачають актуальність. На поверхню виринає інше питання: «Ремонт дороги? Ви серйозно?"
Less than a month has passed since the «Kherson region made the right choice», and the newly minted Kherson Russians learned their first lesson of "How to be a Russian": when TV set tells you that everything is under control and there is no panic, it's time for panic.
The first question I had after Russians announced the evacuation was “why 60,000”? After all, the Kherson region made the “right choice” almost unanimously. Then the question arose: “Where will they find 60,000?” I believe in 5000 at maximum if they manage to collect all pensioners and collaborators. They spread panic, scare people with shelling and street fighting, but citizens still don’t go to the Russian Federation or Crimea, because evacuation is a one-way ticket. There could not have been a better solution to this problem. Everyone here will get what they wanted: whoever wanted to live in Europe and a free Ukraine will live in Europe and a free Ukraine. And who wanted to live in Russia or in the USSR, which at the moment is the same thing, will live in Russia and the USSR. With “Plombir” ice cream, pseudo-tasty sausages and victory parades on May 9th. But without their children and grandchildren. They traded them for warm memories from the past, for things that are simple and understandable to the psyche without disturbing and complex technologies, completely forgetting that Russia is not only ice cream, sausage and parades, but meaningless deaths, corpses, broken destinies and violence, which the residents of Donbass and Crimea have already seen. What things happening now has not happened many times in the past, in the history of the Russian Empire and the USSR?
This is not a war between the Russian and Ukrainian people, this is a war of values. War of generations, war between the past and the future. And what goes to Russia is what it rests on, its basis and electorate: budget ballast, children, totally dependent on the government, who will do what they are told. For the raw material economy of the totalitarian regime, they are the best people. But the free and independent adults needed to create an innovative product or service are dangerous for it. The evacuation of collaborators is better than catching and holding them in prisons. The flow of the author's thoughts is suddenly interrupted by a scene on one of the streets of the city. Attention clings to the empty pedestals of monuments, passing cars, road workers patching the roadway, two yellow buses for the evacuation of the “population”. One of them stalled. A crowd of soldiers falls out of the buses. Questions about 60,000 and authors reflections are losing their relevance. Another question comes to the surface: “Patching the roadway? Are you seriously?"
The first question I had after Russians announced the evacuation was “why 60,000”? After all, the Kherson region made the “right choice” almost unanimously. Then the question arose: “Where will they find 60,000?” I believe in 5000 at maximum if they manage to collect all pensioners and collaborators. They spread panic, scare people with shelling and street fighting, but citizens still don’t go to the Russian Federation or Crimea, because evacuation is a one-way ticket. There could not have been a better solution to this problem. Everyone here will get what they wanted: whoever wanted to live in Europe and a free Ukraine will live in Europe and a free Ukraine. And who wanted to live in Russia or in the USSR, which at the moment is the same thing, will live in Russia and the USSR. With “Plombir” ice cream, pseudo-tasty sausages and victory parades on May 9th. But without their children and grandchildren. They traded them for warm memories from the past, for things that are simple and understandable to the psyche without disturbing and complex technologies, completely forgetting that Russia is not only ice cream, sausage and parades, but meaningless deaths, corpses, broken destinies and violence, which the residents of Donbass and Crimea have already seen. What things happening now has not happened many times in the past, in the history of the Russian Empire and the USSR?
This is not a war between the Russian and Ukrainian people, this is a war of values. War of generations, war between the past and the future. And what goes to Russia is what it rests on, its basis and electorate: budget ballast, children, totally dependent on the government, who will do what they are told. For the raw material economy of the totalitarian regime, they are the best people. But the free and independent adults needed to create an innovative product or service are dangerous for it. The evacuation of collaborators is better than catching and holding them in prisons. The flow of the author's thoughts is suddenly interrupted by a scene on one of the streets of the city. Attention clings to the empty pedestals of monuments, passing cars, road workers patching the roadway, two yellow buses for the evacuation of the “population”. One of them stalled. A crowd of soldiers falls out of the buses. Questions about 60,000 and authors reflections are losing their relevance. Another question comes to the surface: “Patching the roadway? Are you seriously?"