(Prints size 105x112 cm)
“Сліпота”. 6 місяців після визволення
Ця робота мала стати частиною мого щоденника, але кожного разу, коли я мав намір опублікувати її, я розумів, що ще не готовий. Сигналом для мене стало інтерв'ю Ангели Меркель.
Перебуваючи в окупованому Херсоні, я зіштовхнувся із ситуацією, коли на прилавках магазинів почали з'являтися російські товари. Цього варто було очікувати, адже від самого початку окупаційні війська заблокували постачання з підконтрольної території України. Питання походження продукції стало дуже гострим, адже я та багато інших херсонців чітко розуміли, що нашими грошима ми підтримуємо тих, хто приніс нам «Русскій Мір» з усіма його атрибутами: смертю, стражданням, насильством та руйнуваннями. Або тих, хто йому чинить опір. Кармічний зв'язок між Кримською ковбасою та осколком снаряду, що впав десь на позиції ЗСУ або до будинків мирних жителів, був очевидним. Згодом цей вибір давався все складніше, оскільки товару з України ставало дедалі менше, а його ціна дорожча. Однак, до самого звільнення міста, мені вдавалося підтримувати місцевих виробників, а коли виходило дістати щось довоєнне, українського виробництва чи імпортне, я відчував захоплення.
Коли я залишив із сім'єю обстрілюваний Херсон і опинився на підконтрольній території, у наше життя увірвалися довоєнні звичні речі: готелі, торгові центри, інтернет-магазини та доставка поштою. Одним із найяскравіших спогадів був візит до супермаркету, де на прилавках ми вперше за 9 місяців побачили величезний вибір. Для нас це був шок. Ми явно не були готові до нього і довго не могли купити те, за чим прийшли. Вибирати з великого асортименту виявилося складною справою, від якої ми відвикли. Проте, разом із великим вибором у нашому житті з'явилися нові виклики. Вперше нас обдурили у грудні. Потім ще кілька разів у січні та березні. Було досить болісно усвідомлювати, що за рік війни багато людей нічого не усвідомили і ніяк не змінилися, що ми повернулися у світ, де твоєю довірою готові скористатися, щоб нажитися, що аргументи про обставини, етичність, справедливість, зачеплені почуття не знаходять у свідомості людей жодного адресата, їх поглинає порожнеча. Але в цьому було щось більше, адже ми стикалися і з досить етичними продавцями, які йшли нам на зустріч, хоч і не зобов'язані були цього робити. Справа в тому, що за кожною невдалою покупкою стояло наше бажання купити товар дешевше. Як і в довоєнний час, без очевидного зв'язку з тим, кого ми підтримуємо нашими грошима, ми впадали у свій звичний патерн купити там, де ціна найменша, хоча дивитися завжди потрібно було на того, у кого ми купуємо. Цілком логічно, що за різницею у вартості одного і того ж товару часто ховається неетичний бізнес, який не сплачує податки, погано ставиться до свого персоналу, навколишнього середовища та своїх клієнтів. Тому, коли Ангела Меркель на запитання, чому вона довгі роки дозволяла купувати російські нафту та газ і не шукала йому альтернативи, відповідає, що він просто був дешевшим, я вже не злюся. Звичайно, можна в неї запитати, чи не думає вона, що російський газ виявився страшенно дорогим. Що різницю у вартості зараз платить Україна, платить у рази дорожче тим, що не можна купити ні за які гроші. Я довгі роки був таким же сліпим, як і вона, доки війна не змусила мене прозріти. Наші гроші це не просто засіб обміну, а капітал настільки сліпий, наскільки сліпі ті, хто ним користується.
Перебуваючи в окупованому Херсоні, я зіштовхнувся із ситуацією, коли на прилавках магазинів почали з'являтися російські товари. Цього варто було очікувати, адже від самого початку окупаційні війська заблокували постачання з підконтрольної території України. Питання походження продукції стало дуже гострим, адже я та багато інших херсонців чітко розуміли, що нашими грошима ми підтримуємо тих, хто приніс нам «Русскій Мір» з усіма його атрибутами: смертю, стражданням, насильством та руйнуваннями. Або тих, хто йому чинить опір. Кармічний зв'язок між Кримською ковбасою та осколком снаряду, що впав десь на позиції ЗСУ або до будинків мирних жителів, був очевидним. Згодом цей вибір давався все складніше, оскільки товару з України ставало дедалі менше, а його ціна дорожча. Однак, до самого звільнення міста, мені вдавалося підтримувати місцевих виробників, а коли виходило дістати щось довоєнне, українського виробництва чи імпортне, я відчував захоплення.
Коли я залишив із сім'єю обстрілюваний Херсон і опинився на підконтрольній території, у наше життя увірвалися довоєнні звичні речі: готелі, торгові центри, інтернет-магазини та доставка поштою. Одним із найяскравіших спогадів був візит до супермаркету, де на прилавках ми вперше за 9 місяців побачили величезний вибір. Для нас це був шок. Ми явно не були готові до нього і довго не могли купити те, за чим прийшли. Вибирати з великого асортименту виявилося складною справою, від якої ми відвикли. Проте, разом із великим вибором у нашому житті з'явилися нові виклики. Вперше нас обдурили у грудні. Потім ще кілька разів у січні та березні. Було досить болісно усвідомлювати, що за рік війни багато людей нічого не усвідомили і ніяк не змінилися, що ми повернулися у світ, де твоєю довірою готові скористатися, щоб нажитися, що аргументи про обставини, етичність, справедливість, зачеплені почуття не знаходять у свідомості людей жодного адресата, їх поглинає порожнеча. Але в цьому було щось більше, адже ми стикалися і з досить етичними продавцями, які йшли нам на зустріч, хоч і не зобов'язані були цього робити. Справа в тому, що за кожною невдалою покупкою стояло наше бажання купити товар дешевше. Як і в довоєнний час, без очевидного зв'язку з тим, кого ми підтримуємо нашими грошима, ми впадали у свій звичний патерн купити там, де ціна найменша, хоча дивитися завжди потрібно було на того, у кого ми купуємо. Цілком логічно, що за різницею у вартості одного і того ж товару часто ховається неетичний бізнес, який не сплачує податки, погано ставиться до свого персоналу, навколишнього середовища та своїх клієнтів. Тому, коли Ангела Меркель на запитання, чому вона довгі роки дозволяла купувати російські нафту та газ і не шукала йому альтернативи, відповідає, що він просто був дешевшим, я вже не злюся. Звичайно, можна в неї запитати, чи не думає вона, що російський газ виявився страшенно дорогим. Що різницю у вартості зараз платить Україна, платить у рази дорожче тим, що не можна купити ні за які гроші. Я довгі роки був таким же сліпим, як і вона, доки війна не змусила мене прозріти. Наші гроші це не просто засіб обміну, а капітал настільки сліпий, наскільки сліпі ті, хто ним користується.
This artwork was supposed to be part of my diary, but every time I intended to publish it, I realized that I was not ready yet. The signal for me was the interview of Angela Merkel.
While staying in occupied Kherson, I encountered a situation where Russian goods showed up on stores shelves. It was expected, because from the very beginning the occupying forces blocked supplies from the controlled territory of Ukraine. The issue of the origin of products became acute, because me and many other Kherson residents clearly understood that with our money we support those who brought us the “Russian World” with all its attributes: death, suffering, violence and destruction. Or those who resist it. The karmic connection between the sausage and a fragment of a shell that fell somewhere on the positions of the Armed Forces of Ukraine or in the homes of civilians was obvious. Over time, this choice was more and more difficult, as the goods from Ukraine became deficit, and the price was more expensive. However, until the very liberation of the city, I managed to support local producers, and when I managed to get something prewar, Ukrainian-made or imported, I felt a sense of delight.
When I left the shelled Kherson after liberation with my family and settled in the controlled territory, prewar familiar things burst into our lives: hotels, shopping malls, online stores and mail delivery. One of the most vivid memories was a visit to the supermarket, where for the first time in 9 months we saw a huge selection on the shelves. For us it was a shock. We were definitely not ready for it and it took a long time to buy what we came for. Choosing from a large assortment turned out to be a difficult task, from which we have lost the habit. However, along with more choices, new challenges have come into our lives. The first time we were deceived was in December. Then a few more times in January and March. It was quite painful to realize that after one year of the war, many people did not change in any way, that we returned to a world where people are ready to abuse your trust to make money, that arguments about circumstances, ethics, justice, hurt feelings do not find in the minds of people not a single addressee, swallowed up by emptiness. But there was something more to it, because we also encountered quite ethical sellers who came towards us, although they were not obliged to do so. The fact is that behind every unsuccessful purchase there was a desire to buy goods cheaper. As before the war, in the absence of an obvious connection to who we support with our money, we fell into our habitual pattern of buying where the price is cheaper, although we always had to look at who we were buying from. It is quite logical that the difference in the cost of the same product often hides an unethical business that does not pay taxes, treats its staff, the environment and its customers badly. Therefore, when Angela Merkel, when asked why she allowed Russian oil and gas to be bought for many years and did not look for alternatives to it, answers that it was simply cheaper, I am not angry. Of course, I would like to ask her if she thinks that Russian gas turned out to be terribly expensive. That Ukraine is now paying the difference in cost, paying many times more with what cannot be bought for any money. For many years I was as blind as she was, until the war made me see. Our money is not just a medium of exchange. The capital is as blind as those who use it.
While staying in occupied Kherson, I encountered a situation where Russian goods showed up on stores shelves. It was expected, because from the very beginning the occupying forces blocked supplies from the controlled territory of Ukraine. The issue of the origin of products became acute, because me and many other Kherson residents clearly understood that with our money we support those who brought us the “Russian World” with all its attributes: death, suffering, violence and destruction. Or those who resist it. The karmic connection between the sausage and a fragment of a shell that fell somewhere on the positions of the Armed Forces of Ukraine or in the homes of civilians was obvious. Over time, this choice was more and more difficult, as the goods from Ukraine became deficit, and the price was more expensive. However, until the very liberation of the city, I managed to support local producers, and when I managed to get something prewar, Ukrainian-made or imported, I felt a sense of delight.
When I left the shelled Kherson after liberation with my family and settled in the controlled territory, prewar familiar things burst into our lives: hotels, shopping malls, online stores and mail delivery. One of the most vivid memories was a visit to the supermarket, where for the first time in 9 months we saw a huge selection on the shelves. For us it was a shock. We were definitely not ready for it and it took a long time to buy what we came for. Choosing from a large assortment turned out to be a difficult task, from which we have lost the habit. However, along with more choices, new challenges have come into our lives. The first time we were deceived was in December. Then a few more times in January and March. It was quite painful to realize that after one year of the war, many people did not change in any way, that we returned to a world where people are ready to abuse your trust to make money, that arguments about circumstances, ethics, justice, hurt feelings do not find in the minds of people not a single addressee, swallowed up by emptiness. But there was something more to it, because we also encountered quite ethical sellers who came towards us, although they were not obliged to do so. The fact is that behind every unsuccessful purchase there was a desire to buy goods cheaper. As before the war, in the absence of an obvious connection to who we support with our money, we fell into our habitual pattern of buying where the price is cheaper, although we always had to look at who we were buying from. It is quite logical that the difference in the cost of the same product often hides an unethical business that does not pay taxes, treats its staff, the environment and its customers badly. Therefore, when Angela Merkel, when asked why she allowed Russian oil and gas to be bought for many years and did not look for alternatives to it, answers that it was simply cheaper, I am not angry. Of course, I would like to ask her if she thinks that Russian gas turned out to be terribly expensive. That Ukraine is now paying the difference in cost, paying many times more with what cannot be bought for any money. For many years I was as blind as she was, until the war made me see. Our money is not just a medium of exchange. The capital is as blind as those who use it.
